Методична  розробка на тему:

«Виготовлення

  ляльки – мотанки

«Ангел – хоронитель»

                                       Ліскович Наталія Іванівна,

                                                            керівник гуртків  Бучацького

                                    ЦДЮТ  “Сузір’я”

Бучач,  2016

Зміст

І.Вступ --------------------------------------------------------------------------------3

ІІ. Етнографічна довідка---------------------------------------------------------6

ІІІ. Етапи роботи виготовлення оберега «Ангела - хоронителя»----8

1.Підготовка сировини------------------------------------------------------------8

2.Виготовлення каркасу ----------------------------------------------------------8

3.Виготовлення рук і крил--------------------------------------------------------9

4.Оздоблення голови -------------------------------------------------------------10

5.Оздоблення оберега ------------------------------------------------------------11

6.Готовий виріб оберега «Ангела - хоронителя»-----------------------12

       ІV. Авторські ляльки-------------------------------------------------------------13

       V. Література -------------------------------------------------------------------

2

1.Вступ

Серед багатьох оберегів, які по­ширені в Україні, найсвітліший — це лялька-мотанка . Саме її клала мати в колиску, співаючи свою колискову, наповне­ну багатоголоссям душі та світу.Із ляльками-мотанками виросло не одне покоління дітей в Україні. М'якенькі, теплі, зроблені влас­ними руками, вони завжди були кращими друзями, ніж холодні пластмасові.

Мотанка — це не тільки іграшка, а й оберіг. Вважається, що вони з'явилися ще в добу пізнього палеоліту. Тож нині ляльці вже сім тисяч років. У дохристиянські часи мотанки робили з найпрості­шого матеріалу — сіна, клаптиків тканини, ниток, стрічок. Люди знали, що лялька не може бути на когось подібною.

Мати, ство­рюючи доньці іграшку, ніколи б не наважилася намалювати очі, ніс або губи. Замість людських рис у неї на обличчі хрест —- символ Сонця.

Чи мас бути лялька красивою? Ні. Скоріше внутрішньо зміс­товною, образною, такою, яка б з'єднувала рід та природу, історію та сучасність. Мотанка — перш за все посередник між покоління­ми тих, хто відійшов у той світ, і ще не народженими людьми.

Українська лялька-мотанка — це одна з найдавніших народних іграшок, яка, пройшовши крізь тисячоліття, існує і є дуже по­пулярною навіть сьогодні. Здавна у кожній родині вона виконувала роль родинного оберега, була сим­волом матері- прародительниці, берегинею роду.

Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралась.

Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу  від людини.

Перед весіллям мати нарече­ної чи нареченого робила пару ляльок — княгиню і князя.

Лялька-княгиня (наречена) мала бути яскрава, в стрічках, обов'язково з намистом, з віночком на голові. Такі ляльки вирізняються видов­женим обличчям, вони святкові й урочисті.

3

А князя, тобто на­реченого, робили нижчим за кня­гиню, тим самим підкреслюючи велич жінки-берегині. Руки у молодят були спільними, що символізувало їх родинну  єдність. Такими ляльками прикрашали воза, на якому наречені їхали на вінчання. Вважалося, що вони вбирають у себе всю негативну енергію, яка може бути на до­розі, чи погані, тривожні думки. Після весілля княгиню зберігали в скрині, і неодмінно — у старо­му решеті.

 Молодиці в родині чоловіка дозволялося гратися лялькою, бо вірили: чим більше вона бавитиметься, тим швидше і здоровіші народяться діти. А коли вже з'являлася малеча, то, звісно, ляльку віддавали їй.

За декілька днів до народження дитини в колиску клали ляльку, щоб вона нагріла місце. Така ляль­ка називалася пеленашка. Коли немовля з'являлося на світ, пеле­нашку розміщали в ногах маляти і вона виконувала функцію його оберега .

А якщо дитинка хворіла, цю ляльку прикладали до хворого місця,  а  потім закопували або спалювали.

Якщо ж таку ляльку робили діти, часто це був товариш чи по­радниця.

Лялька повинна бути одяг­нена у світлу вишиту сорочечку та спідничку. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи — минулий, теперішній і майбутній; обов'язковими атри­бутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток, Також очіпок, стрічка чи хустка — що символізує зв'язок із небом.

Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування. Раніше кожна дівчинка повинна  була вміти робити такий оберіг, тому дівчата до цього ставилися так само від­повідально, як і до вишивання шлюбного рушника.

Для того, щоб лялькою гралася малеча, її виготовляли зі старого рушника чи старої сорочки.

Також існує цікавий вид ляльки -— так звана зерновушка. Вона має бути в хусточці, а в ру­ках у неї — мішечок або глечик з добірним зерном.

4

 Такі ляльки дарували на Різдво з побажаннями доброго врожаю.

Навесні господар зерновушки сівбу починав з насін­ня, що приберегла лялька.

Мотанка не терпить голки. . Щоб лялька мала чудодійні властивості, її потрібно робити за всіма правилами, а це — ціла наука. Мотанка виготовляється методом намотування тканини чи^: пряжі за годинниковою стріл­кою. Щоб іграшка не розсипалася, нитки потрібно зав'язувати дуже міцно й обов'язково на непарну кількість вузлів, зазвичай їх три. Ляльку в жодному разі не можна проколювати голками чи шпиль­ками!

5

Етнографічна довідка

Ще наші пращури вважали, що оберіг, наділений магічною здатністю захищати його, власника, від різних негараздів. Перші обереги з'явилися ще за язичницьких часів. Упевненість наших пра­щурів у захисній силі таких звичних речей  як підкова, віник, колоски, знайшла своє відобра­ження в оберегах.

 Зазвичай ними прикрашали домівку задля того, щоб догодити домовикові. Згідно з віруван­нями, він мешкав у кожній оселі й міг розсерди­тися та шкодити господарям, якщо його не «задо­брювали». Щоб його умилостивити у помешканні вішали «домовушку» — так званий подарунок ма­ленькому казковому господарю, аби він допомагав сім'ї в господарстві.

Частіше за все використовували маленькі ві­нички та мішечки, оздоблені різними прикрасами (так звані «мішечки щедрот», що за віруваннями наповнювали сімейну чашу достатком).

Мрії та сподівання, віру в добро й щастя люди пов'язували з певними символами, що їх уособлю­вали в собі обереги. Кожна деталь несла певний зміст:

• квасоля символізувала   достаток у хаті й красу;

• просо — захист від зурочення;

• гречка — родючість і достаток;

• насіння соняшника — сімейне щастя;

• часник і цибуля — здоров'я;

• горобина й шипшина — жіночу красу й моло­дість;.

• мак — здійснення бажань;

• гарбуз — плодючість;

• червоний перець — палке кохання;

• лавровий лист ^:— славу й успіх;

• шишка — працелюбність і досягнення успіху;

• хліб — злагоду в родині;

• яйце — продовження роду;

• випічка — багатство;

• різнотрав'я — довголіття;

6

• монети — успіх у справах;

• хатка — єдність та міцність родини;

• глечик — хату, повну добра тощо.

Сьогодні обереги, окрім охоронної функції, вико­нують ще й естетичну — прикрашають нашу осе­лю, роблять її затишною. Також вони можуть ста­ти чудовим подарунком для рідних і друзів. Тож народна традиція жива й донині.

За віруваннями древніх, оберіг — це матеріалі­зована метафора доброго ангела, модель сили, котра може заступитися за тебе, а в «перекла­ді» на наше наукове сучасне мислення — скон­центрує твої ж таки сили, допоможе провести аутогенну регуляцію...

7

Етапи роботи виготовлення оберега

 «Ангела - хоронителя»

1.Підготовка сировини.

Для виготовлення оберега  вибираємо стебла злакових рослин із колосками одного виду(жито або пшениця) або різних видів (переважно як 4-х символів пір року: жито,пшениця,ячмінь,овес). Обробляємо вибрані стебла,підганяючи їх до одного розміру.

2.Виготовлення каркасу.

Роботу над оберегом починаємо із солом’яного каркасу, перев’язуємо його нитками. За основу беремо пшеницю. Уважно дивимось ,щоб виріб був стійким і не хитався.  Формуємо голову потрібного  розміру, перев’язуємо шию нитками чи шпагатом. Даний виріб обтягуємо синтепоном.

8

3.Виготовлення рук і крил.

Із зв’язаних стебел пшениці формуємо руки. Крила вирізаємо із картону і обтягуємо білою тканиною. Контур крил оздоблюємо колоссям пшениці чи ячменю.

                                                      9

4.Оздоблення голови.

Починаючи із низу голови накладаємо колоски один на одного за допомогою клею. Із колосся виготовляємо німб, який кріпимо на дріт. На обличчі робимо хрест з червоної стрічки.

5.Оздоблення оберега.

Готовий виріб прикрашаємо вишивкою з геометричним орнаментом у національному стилі. Руки  ангела припідняті  і тримають голуба (свічку, оберіг…). Голуб виготовлений в техніці паперопластики.

6.Готовий виріб оберега «Ангела - хоронителя»

Різдвяний янгол — важли­вий персонаж кожної свят­кової історії та відмінна прикраса в Новорічний час. Янгол символізує тепло і доброту, з якою сім'я по­винна зустріти Новий рік та Різдвяні свята. Звичай прикрашати домівку прий­шов до нас від ізраїльтян, які таким способом святкували день, коли Христос прийшов на землю. Його зображенням за традицією прикрашають листівки, ялинкові іграшки, вертепи, вікна або підв'язу­ють до люстри окремі фігур­ки янголів. Різдвяні янголи завжди в довгих ризах, але можуть бути різними за формою і кольором та зроблені  з різноманітних матеріалів.

         Здавна в Україні до Різдва фігурки янголів вирізали з паперу та клеїли їх на шибки або кріпили за ниточку до сволока. Такі оздоби створювали живе оточення, коливаючись від найменшого руху повітря, чим створювали неймовір­ну атмосферу чарівності, легкості та казковості.

Багатогранне святкуван­ня Різдвяного свята додавало життєвих сил дорослим і формувало естетичне світо­сприйняття дітей. Стильна робота у прикрашанні домівки єднала різних за віком членів родини, слугу­ючи і навчальним процесом, і, відразу, екзаменом на майстерність та зрілість художнього смаку.

Авторська робота – «Ляльки – обереги».

Ще з давніх часів люди відчували потребу у захисниках – оберегах . Найдавнішим зразком оберега було жіноче  божество,яке поширене практично у всіх народів. Берегиня – мати всього живого,захисник людини,богиня родючості, природи й добра.

Авторська робота - Вузликова лялька

Таку назву лялька отримала тому, що під час її виготовлення елементи та деталі не тільки міцно примотуються ниткою, але нитку ще зав’язують на вузлик.

Авторська робота  - «Весільна».

Найретельніше готували ляльку для нареченої та напередодні народження дитини. Таку мотанку вбирали дуже гарно. Іноді українці вірили, якщо дітки у великій родині довгий час бавляться мотанкою, треба чекати лелеку…

Авторська робота – «Берегиня»

Берегиня. Її зображують із руками, піднятими вгору в молитовному жесті або з опущеними вниз. Коли руки підняті вгору – Богиня закликає небо допомогти засіяти ниву, зачати нове життя на землі. Коли руки опущені вниз – Богиня благословляє землю на народження, принесення плодів, дарів.
На спідниці ляльки – берегині вишитий мотив безконечника.

Авторська робота – «Христина»

Для успіху в творчості –  використовують блакитні кольори.

                                            Авторська робота – «Маківка»

Для щастя у коханні чи подружньому житті – підбирають червоні, рожеві, помаранчеві кольори.

                            Авторська робота -  «Ксеня»

Велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь.

Література

1. Білан М. С, Стельмащук Г. Г. Український стрій. — Львів: Фенікс,

   2000.

2. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу. Ч.I-II. — Мюнхен: Укр.

    видавництво, 1966.

3. Герус Л. Українська народна іграшка.—Львів, 2004.

4. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості  .Пісні,

   прислів'я, загадки, скоромовки.  Упоряд. Н. С. Шумада. — Київ, 1989.

3.  Засна 3. Український літопис вбрання ч ІІ. — Київ, 2006.

4.  Матейко К. I. Український народний одяг. —Київ, 1977.

5. Найден О. С. Українська народна лялька. — К.: Стилос, 2007.

6. Ніколаева Т. Український костюм. — Київ: Дніпро, 2005.

7. Ткаченко З. Головні жіночі убори Поділля// Народна творчість та

   етнографія.— 1988.—№6. Українська минувшина, етнографічний

   довідник. — Київ, 1994.

8. Фіголь Д.І. Українська народна дитяча іграшка. – К., 1956

9. Найден О.С. Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна     

   своєрідність, функціональні особливості. – К., 1999.

10. http://motanka.kiev.ua/

Фото  розміщенні в фотоальбомі в папці "Мотанки Ліскович Н.І."